Крива LM. Сутнiсть, графiчна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривоi LM

Скачать работу - Крива LM. Сутнiсть, графiчна побудова. Фактори, що впливають на кут нахилу кривоi LM

Другий - це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцii та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцii. Адаптацiйна полiтика має своi недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову ем i с i ю, що знову призведе до зростання i нфляц ii . Як правило, в умовах боротьби з інфляцією ці методи використовуються комплексно, що дає б i льш виражений ефект, i дозволяє пом ’ якшити труднощ i , що випали на долю економ i ки кра i ни. а) Методи анти i нфляц i йного оподаткування В процес i стримуванн я i нфляц ii податки в i д i грають дво i сту роль.

Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживач i в, висок i податки носять анти i нфляц i йний характер. Однак, податки можуть також зб i льшувати витрати виробництва, п i двищуючи через це р i вень ц i н на товари.

Розглянемо т i спотворення в оподаткуванн i , як i викличе неоч i кувана i нфляц iя , тобто випадок, коли цей елемент економ i чно i системи кра i ни до д iй в умовах i нфляц ii не пристосований. У раз i , якщо податкова система кра i ни має труднощ i з адаптац i сю до i нфляц i йних процес i в, виникають так i складн i проблеми: По-перше, i з зростанням р i вня ц i н частка податкових виплат у загальному обсяз i реальних доход i в зб i льшується, породжуючи, таким чином, ефект прогресивного зростання податк i в. Якщо б податки знаходилися у пост i йн i й пропорц ii до ном i нальних доход i в незалежно в i д розм i ру останн i х, у цьому не було б н i яко i проблеми, оск i льки в такому раз i люди сплачували б однаковий, не залежний в i д р i вня ц i н в i дсоток сво i х доход i в у вигляд i податк i в. Але, оск i льки, норма оподаткування при використанн i його прогресивно i форми мас тенденц i ю зростати разом з р i внем ном i нальних доход i в, то i нфляц i я, призводячи до зб i льшення ном i нальних доход i в, тим самим зб i льшус й частку податк i в у склад i реальних доход i в. Друга проблема пов ’ язана з оподаткуванням кап i талу. Ця проблема є дуже складною, оск i льки зростання кап i талу, пов ’ язане з приростом ринково i вартост i актив i в, реагує на i нфляц i ю б i льш оперативно, н i ж реальн i прибутки на цей кап i тал. Жодн i й кра i н i не вдалося досягти суттєвого усп i ху у нейтрал i зац ii насл i дк i в впливу i нфляц ii на оподаткування кап i талу. Деяк i фах i вц i у сфер i податк i в нав i ть вважають, що найб i льша шкода в i д i нфляц ii полягас саме у тому, що вона зб i льшує фактичне оподаткування кап i талу. Под i бна проблема оподаткування виникає й по в i дношенню до доход i в у вигляд i в iд сотк i в на кап i тал. В i зьмемо простий приклад.

Припустимо, що i нфляц i я зб i льшується з 5 до 10% й в iд сотков i ставки зростають разом з i нфляц iє ю в пропорц ii один до одного, як це й припускасться залежн iстю Ф i шера. I з зб i льшенням ном i нально i в i дсотково i ставки на 5 пункт i в реальна в i дсоткова ставка до сплати податк i в не зм i нюсться. Але, якщо ном i нальний доход на в iд сотки оподатковується в розм i р i , скаж i мо, 28%, то уряд забирас у вигляд i податку 1,4 в iд соткового пункту (0,28 помножити на 5%) з сукупних п ’ яти пункт i в i нфляц i йно i надбавки, скорочуючи, таким чином, реальну суму доход i в по процентах п i сля сплати податк i в, що отримують кредитори. У цьому раз i кредитор фактично несе збитки в насл i док д ii i нфляц ii , тод i як уряд має зиск. Так i умови дестимулюють кредитор i в, що й є одним з негативних ефект i в i нфляц ii . Сл i д зазначити, що теоретично можливим є б i льш швидке зростання в i дсотково i ставки до сплати податк i в н i ж зб i льшення i нфляц ii , що збер i гає реальну в i дсоткову ставку пост i йною. Як бачимо, нав i ть оч i кувана i нфляц i я викликає втрати в економ i ц i , якщо i нститути влади адаптован i до не i не повн i стю. Под i бн i втрати стають особливо i стотними в умовах контролю ставки банк i вського проценту, неадекватного оподаткування доход i в й прогресивного зростання податкових ставок, що зб i льшують податков i платеж i . П i д адекватним оподаткуванням в умовах i нфляції мається на уваз i такий метод зтягування податк i в, за якого не оподатковусться i нфляц i йний компонент приросту актив i в.

Розглянутий вище негативний вплив i нфляц ii на податкову систему, змусив багато кра i н “ i ндексувати” податков i закони, щоб запоб i гти зб i льшенню податк i в, яке спричиняється i нфляц iєю. Так було про i ндексовано у 80-х роках частину податкового кодексу США. Використання “стримуючо i ” податково-бюджетно i пол i тики є одним i з шлях i в усунення загрози i нфляц ii . Державний б ю джет на наступний р i к може бути складений таким чином, щоб скорочення обсягу державних закупок й замовлень поєднувалося i з зб i льшенням чистих податк i в, компенсуючи оч i куване пожвавлення сукупного попиту у приватному сектор i економ i ки.

Правильне поєднання скорочення обсягу державних замовлень, трансфертних виплат та п i двищення податк i в втримає криву сукупного попиту у бажаному положенн i AD , а економ i чну систему - в стан i стаб i льност i . Пол i тика податкового регулювання доход i в ( TIP) ор i єнтована на використання податк i в i створення у ф i рм та роб i тник i в стимул i в не п i дн i мати ц i ни й зарплату. TIP -це система, при як i й за допомогою податково i системи ф i рми й зайнят i на них роб i тники заохочуються або наказуються в залежност i в i д зростання р i вня ц i н й зарплати.

Розглянемо ц i новий р i зновид TIP .Ф i рмам пов i домляється, що р i вень сплачуваних i ми податк i в залежить в i д зростання ц i н на i х продукц i ю.

Наприклад, п i двищення ц i н до 5% не викликає жодних штрафних санкц i й, за кожний наступний в i дсотковий пункт уряд зб i льшус ставку оподаткування.

Податкова ставка може зб i льшуватись, скаж i мо на 2 пункти (з 25 до 27%) за кожний в i дсоток прир о сту ц i н на продукц i ю ф i рми. За умов реал i зац ii тако i пол i тики п i двищення ц i н коштуватиме ф i рмам надто дорого. Отже, в них з ’ являсться стимул не допускати значного зб i льшення ц i н.

Зростання ц i н по вс i х ф i рмах, таким чином, буде меншим, й темпи i нфляц ii скоротяться. Под i бний механ i зм може бути реал i зований й у в i дношенн i зарплати. Зг i дно з вищесказаним, фах i вцями пропонується ввести до схеми розрахунку основного податку анти i нфляц i йний коеф i ц iє нт. Його призначення - забеспечити зац i кавлен i сть товаровиробника у в i дпов i дност i темп i в зростання товарно i i грошово i мас, зниженн i i снуючих темп i в i нфляц ii на внутр i шньому ринку. Отже, можна зробити висновок, що на практиц i i снус дуже т i сний взасмозв ’ язок м i ж оподаткуванням та контролем ц i н i цим користуються уряди, коли ставлять соб i за мету поставити у невиг i дне становище тих господарюючих суб ’ скт i в, як i надто i нтенсивно п i дн i мають ц i ни на товари та послуги. Так е корегування ц i н державою за допомогою податково i системи в i дноситься до непрямих метод i в контролю за ц i нами.

Скорочення податків у світлі «концепції пропозиції» Як в i домо, будь-яке втручання в функц i онування економ i ки, що затримує пересування криво i сукупного попиту вгору або змушує ii зсуватися вниз в i дносно криво i сукупно i пропозиц ii буде стримувати темпи i нфляц ii . Аналог i чного ефекту можна було б досягти, якщо б було можливо вплинути на сукупну пропозиц i ю. Такий п i дх i д до економ i чно i практики став в i домим як “концепц iя пропозиц ii ”. Основне питання полягас в тому, яким чином зд i йснити бажане зб i льшення природного р i вня реального обсягу виробництва. Приб i чники “концепц ii пропозиц ii ” як один i з способ i в досягнення цього результату розглядають зм i нення у податков i й пол i тиц i . Вони звернули увагу на те, що на протяз i 70-х рок i в в i дбулося припинення зростання природного р i вня реального обсягу виробництва у США. Головною причиною такого стану речей, на думку прихильник i в “концепц ii пропозиц ii ”, стала д i юча в США податкова система. Вона н i яким чином не сприяла розвитку процес i в накопичення та i нвестування, а також зац i кавленост i у високопродуктивн i й прац i . I нфляц i я ще б i льш посилила проблему. Не т i льки корпорац ii i дуже заможн i люди страждали в i д високих податк i в.

Посднана д i я i нфляц ii , прогресивного податку на доход вводила звичайних роб i тник i в, що отримують зарплату, в групи, що оподатковуються за б i льш високою ставкою.

Основою економ i чно i програми приб i чник i в “концепц ii пропозиц ii ” стала детально обм i ркована посл i довн i сть д i й по зменшенню ставок оподаткування. По-перше, мав бути знижений податок на доход громадян, що посилило б трудову мотивац i ю роб i тник i в. По-друге, планувалося реформувати систему податк i в на доходи в i д прир i сту кап i талу та ввести р i зноман i тн i податков i стимули (п i льги для п i дприємств, що зб i льшують обсяги виробництва) - це стимулювало б накопичення та i нвестиц ii . По-третє, практика i ндексац ii мала розповсюдитись на всю податкову систему для того, щоб ставки податк i в не п i дштовхувались i нфляц i сю. б) Регулювання цін за умов інфляційної нестабільності Надзвичайно важливу роль відіграє державний контроль над ц i нами, особливо в умовах кризису економ i ки i виходу з нього. П i д контролем над ц i нами розум i ють будь-яку посл i довн i сть ц i лого ряду заход i в - в i д пом i рних обмежень до примусового встановлення верхн i х границь зростання ц i н, що проводяться у рамках економ i чно i пол i тики. Одним з п i дход i в с перев i рений у св i тов i й практиц i метод тимчасового заморожування ц i н й надал i i х часткового перегляду. В i н полягає у забороненн i п i двищувати ц i ни вище визначеного р i вня, без спец i ального на те дозволу. За граничний р i вень ц i н може бути прийнятий той, що i снував на протяз i базового пер i оду перед “заморожуванням”. При цьому п i двищення ц i н вважасться допустимим, якщо, наприклад, воно було пов ’я зано з ростом ц i н на i мпортн i вироби ( тобто коли зб i льшення витрат неможливо контролювати); недопустимим - якщо його причиною стало невиправдане п i двищення зарплати, що стимулювало п i дприємц i в самим обмежувати зростання зароб i тно i плати.

Заморожування ц i н дозволяс долати i нфляц i йн i оч i кування населення, господарюючих суб ’є кт i в, кредитно i c истеми, внести деяке заспокоєння в економ i ку. В рол i альтернативи прямому державному регулюванню ц i н i нод i розглядаються картельн i згоди про ц i ни, як i можуть з i грати позитивну роль, якщо одн iє ю зі стор i н, що беруть в них участь буде уряд, що забеспечує загальну узгоджен i сть ц i н. МАКСИМАЛЬНИЙ Р I ВЕНЬ Ц I НИ являс собою законодавчо встановлену максимальну ц i ну, яку продавцю дозволястся запрошувати за св i й товар або послугу. В широких маштабах максимальн i р i вн i ц i н, або загальний контроль за ц i нами, застосовуються для обмеження i нфляц i йних процес i в в економ i ц i.Інфляція особливо небезпечна для т их споживач i в, чи i грошов i доходи не встигають за швидким зростанням ц i н. Тому, щоб протистояти i нфляц ii й дозволити малозабеспеченим громадянам купувати необх i дн i i м товари, уряд може встановити максимальний р i вень ц i н.

Причому, встановлення обмеження ц i ни мас сенс т i льки при умов i , що нова ц i на буде нижчою за р i вноважну. Як i ж будуть насл i дки введення цього обмеження? Спроможн i сть в i льного ринку нормувати споживання буде парал i зована. I снування обмеження ц i н створюс ст i йкий деф i цит даних товар ів. Оск i льки введення ц i нового обмеження призводить до виникнення ст i йкого деф i циту дано i продукц ii , уряду доводиться приймати на себе п i клування про нормування ii для споживач i в в i нтересах досягнення б i льш справедливого розпод i лу. Це зд i йснюсться, наприклад, шляхом введення картково i системи. Однак використання картково i системи не вир i шус i ншо i проблеми. На ринку залишається наявн i сть велико i к i лькост i покупц i в, що прагнуть купити товар по ц i н i , що перевищус встановлений максимум. I , звичайно, для продавц i в виг i дн i ше реал i зувати його по б i льш висок i й ц i н i. Тому, не дивлячись на значне посилення бюрократичного апарату, що супроводжує, як правило, введення контролю за ц i н ами , в економіці набувають поширення нелегальн i “чорн i ринки” - ринки, на яких товари купуються й продаються по ц i нах, вищих за встановлен i меж i . Проблеми у реал i зац ii пол i тики контролю за ц i н ами можна також пояснити значними адм i н ic тративними складнощ ам и ii проведення. До орган i в контролю пост i йно пред ’ являються вимоги зробити виключення для тих чи i нших вид i в товар i в або який-небудь галуз i . Поступово, по м ipi подальшого в i дхилення ц i н в i д стану р i вноваги й посилення деф i циту, тиск на контролюючи органи з вимогами надати п i льги зростає, й, врешті-решт, це надзвичайно ускладнює контроль. I нша проблема полягас у тому, що уряд може спробувати зберегти ц i новий контроль в сил i вже п i сля завершення пром i жного пер i оду й початку нового п i дйому. В цей пер i од контроль такого роду може виявитись некорисним й лише пог i ршити ситуац i ю. Хоча пол i тика державного регулювання ц i н несе значний позитивний ефект i мас особливе значення в кризов i пер i оди, ii реал i зац i я може призвести до дуже небажаних насл i дк i в. У короткостроковому план i пряме регулювання ц i н сприятиме стаб i л i зац ii нац i онально i економ i ки. Так, у держав i можуть значно знизитись темпи зростання оптових й роздр i бних ц i н i це призведе до гальму вання i нфляц i йних процес i в. Але вже у найближч i роки виявляться негативн i насл i дки централ i зовано i модел i регулювання. “Заморожування” ц i н i зароб i тно i плати обмежить м i жгалузевий перелив кап i тал i в, буде гальмувати i нвестиц i йну пол i тику, знизить р i вень д i лово i активност i , стримуватиме зростання доход i в. 3.Класична й кейнсіанська теорія рівноваги ринку праці. За класичною теорією зміни сукупної пропозиції викликають зміни зайнятості й рівня безробіття. Коли випуск продукції зменшується, збільшуючи чисельність тих, хто бажає працювати, але не знаходить роботу, безробіття зростає. І навпаки, якщо уявити досконалий ринок праці, на якому кожен, хто хоче працювати, може знайти роботу, то на такому ринку праці зарплата буде швидко змінюватись, щоби забезпечити рівність між попитом на працю й його пропозицією. У класичній моделі ринку праці частка безробітних фактично є постійною і ніколи не перевищує величину, необхідну для підтримання ефективної відповідності між робочими місцями й працівниками.

Припущення про те, що зарплата швидко змінюється, щоби забезпечити повну зайнятість на ринку праці, є відмінною рисою класичної моделі ринку праці. «У класичній моделі ринку праці і сукупної пропозиції зарплата й ціни повністю рухомі. Зміни зарплати й цін безперервно підтримують повну зайнятість» [Фишер,575]. Класична теорія ринку праці не припускає існування інституціональних механізмів, що обмежують рух зарплати в той чи в інший бік (напр., довгострокових договорів з профспілками). Тому класичну модель ринку праці називають рухомою. Фірми конкурують між собою на ринку праці, приймаючи рішення про необхідну їм кількість праці шляхом співставлення суми додаткових доходів, які забезпечать нові працівники, з величиною зарплати, яку їм треба сплатити.

Пропозиція праці визначається самими працівниками, які співставляють оплату за додаткову годину роботи, а отже, можливість купівлі товарів, яку забезпечить їм сума цієї оплати, з незручностями, викликаними необхідністю працювати на годину більше. Рівновага на ринку праці визначає кількість запропонованої і фактично використаної праці, а також реальну зарплату за годину роботи. При рівновагній зарплаті ринок врівноважується й потрібна кількість праці дорівнює запропонованій кількості. Тому рівновагній рівень зайнятості називають рівнем повної зайнятості. При рівновагній зарплаті кожен, хто хоче працювати за цю зарплату, має роботу. У класичній моделі ринку праці обсяг виробництва – це обсяг виробництва за умови повної зайнятості незалежно від рівня цін.

Причина цього полягає в тому, що працівників турбує тільки купівельна спроможність зарплати, а не її грошове вираження.

Зростання в однаковій пропорції зарплати й цін залишає купівельну спроможність зарплати незмінною. За незмінної реальної зарплати кількість запропонованої праці, зайнятість і обсяг виробництва, згідно з класичною теорією, також не змінюються. На відміну від класичної, кейнсіанська теорія виходить з того, що рівень цін є постійною величиною, обсяг виробництва змінюється, Сукупний попит також періодично змінюється. Це можна зобразити в вигляді наступного графіку. В цьому разі зниження реального обсягу виробництва з Q f до Q u не впливає на рівень цін. Так само зростання виробництва з Q f до Q u не спричиняє змін у цінах. Тому кейнсіанський відрізок кривої сукупної пропозиції розташовується праворуч від нульового рівня реального обсягу виробництва до рівня, при якому досягається повна зайнятість або до рівня потенційного обсягу виробництва Q f . Згідно з кейнсіанською теорією, як тільки досягається рівень повної зайнятості, крива сукупної пропозиції перетворюється на вертикаль, що показано вертикальною пунктирною лінією на графіку. За кейнсіанською моделлю сукупний попит завжди нестабільний, зокрема коливаються інвестиції, що спричиняє зміну положення кривої сукупного попиту.

Припустимо, що сукупний попит зменшується з AD 1 до AD 2 . Така зміна вплине на обсяг виробництва та на зайнятість, а рівень цін залишиться постійним. Доки не відбудеться випадкового розширення сукупного попиту, який забезпечить врівноваження, реальний обсяг виробництва Q u буде нижчим за реальний обсяг виробництва Q f при повній зайнятості. Таким чином, класична та кейнсіанська моделі мають принципові розбіжності. “Для економістів-класиків сукупний попит є стабільним, доки не відбудеться значних змін у пропозиції грошей. Навіть якщо сукупний попит знизиться, еластичність цін і заработної плати забезпечують роботу автоматичного вбудованого механізму, за допомогою якого підтримується функціонування капіталістичної економіки на рівні її потенційного обсягу і природної норми безробіття” [ Макконнел, 203 ]. Отже, державне регулювання ажніяк не потрібно. Іншою є кейнсіанська теорія. “Для кейнсіанців мінливість сукупного попиту й нееластичність цін у напрямі зниження означають, що безробіття може збільшитися й зберігатися в ринковій економіці впродовж тривалого періоду. Щоби запобігти гігантських втрат від спадів і криз, необхідна активна макроекономічна політика регулювання сукупного попиту з боку держави” [ Макконнел,203 ]. 4. Міжнародна торгівля. Теорія порівняних переваг. Міжнародна торгівля (МТ) являє собою найбільш загальну традиційну форму розвитку розвитку міжнародних економічних відносин. У процесі міжнародної торгівлі між суб ’ єктами світового господарства складаються відносини в області обміну, купівлі-продажу товарів, капіталу, робочої сили і послуг. А.П.Румянцев та Н.С.Румянцева пропонують таке визначення: “Міжнародна торгівля – обмін товарами й послугами між державно оформленими національними господарствами або їхніми представниками” [ Румянц.,32 ]. Існують чотири групи показників МТ. Перша з них – це показники обсягу МТ. Основними показниками обсягу МТ є: - експорт, тобто вивезення товару з країни; - імпорт, тобто ввезення товару в країну; - зовнішньоторговельний оборот, тобто сукупний обсяг експорта-імпорта за певний період часу (звичайно, за рік); - фізичний обсяг міжнародної торгівлі, тобто оцінка обсягу експорту й імпорту в постійних цінах в межах одного періоду (року); - генеральна торгівля, тобто вартість зовнішньоторговельного обороту й вартість транзитних товарів; - спеціальна торгівля, тобто чистий зовнішньоторговельний оборот (продукція, завезена в країну чи вивезенав з неї); - реекспорт, тобто вивіз раніше ввезеного товару, непідданого переробці; - реімпорт, тобто ввіз раніше вивезених товарів, непідданих переробці. Другої групою показників є такі, що характеризують міжнародну торгівлю за критерієм її структури. До них належать: - показники по критерію товарної структури, тобто показники поділу експорту й імпорту по основних товарних позиціях; - показники по критерію географічної структури, які показують розподіл міжнародної торгівлі по групах країн і регіонах; - показники по критерію інституціональної структури, які показують розподіл міжнародної торгівлі по суб’ єктах і методах товарного обміну. Третю групу показників становлять показники динаміки МТ, які, в свою чергу, поділяються на дві категорії: показники темпів зростання МТ та показники темпів приросту МТ. Нарешті, четверту групу показників МТ складають показники результативності МТ: - сальдо торговельного балансу (різниця між вартісним обсягом експорту й імпорту товарів окремої країни); - сальдо балансу послуг (різниця між вартістю послуг, які надає країна, й вартістю послуг, які вона імпортує); - сальдо некомерційних операцій (різниця між доходами від інвестицій, грошових переказів, внесків, переміщення грошових коштів у спадщину, при вирішенні сімейних проблем); - сальдо балансу поточних операцій (сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій); - експорт на душу населення; - імпорт на душу населення; - зовнішньоторговельний оборот на душу населення; - експортна квота (відношення експорту до ВВП); - імпортна квота (відношення імпорту до ВВП); - квота зовнішньоторговельного обороту. В основі теорії порівняних переваг лежить закон Рікардо. “Модель Рікардо демонструє закон порівняної переваги: країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами” [ Фишер,688 ]. Дану теорію можна розкрити за допомогою уявного прикладу.

Припустимо, що у світі є лише дві країни: США та Франція, в економіці яких є лише дві галузі: виробництво автомобілів та текстилю. У Франції праця в обох галузях є менш продуктивною, ніж у США. Проте різниця в продуктивності праці неоднакова. Праця американських виробників автомобілів є відносно більш продуктивною, ніж при виробництві текстиля. Для виробництва автомобіля французьким виробникам треба вдвічі більше годин, ніж американським, але для текстиля таке співвідношення становить тільки 8:5. Саме відносні відмінності у продуктивності є основою міжнародної торгівлі. Французькі робітники не втратять роботу через те, що їхня праця мен продуктивна, але її оплата буде нижчою.

Зобразимо це в вигляді таблиці:

	США	Франція
Оплата 1 години роботи	W	W 1
Кількість годин, необхідних для виробництва одного автомобіля	300	600
Кількість годин, необхідних для виробництва 1 погонного метра текстилю	5	8
Витрати на робочу силу при виробництві одного автомобіля	300 W	600 W 1
Витрати на робочу силу при виробництві 1 погонного метра текстилю	5 W	8 W 1

Щоби виготовити автомобіль, американським робітникам треба 300 годин праці при витратах на годину роботи W. Отже, витрати на 1 автомобіль будуть 300 W. Якщо ставка зарплати за годину – 20 дол., то в розрахунку на 1 автомобіль зарплата буде 6000 дол. Якщо на виробництво автомобіля в США йде 300 годин, то на виробництво одного погонного метра тканини – 5 годин. Тоді 60 м тканини коштують стільки, скільки один автомобіль (300:5). У Франції автомобіль буде коштувати стільки, скільки 75 м тканини (600:8). Отже, у Франції автомобілі будуть відносно дорожчими, ніж у США, а у США текстиль відносно дорожчим, ніж у Францівї. Якщо між країнами існує вільна торгівля, то товари будуть вироблятися там, де їх виробництво є дешевшим. Якщо у США витрати на робочу силу для виробництва одного автомобіля (300 W) нижче, ніж у Франції (600 W 1 ), то США є виробником автомобілів з нижчими витратами. Це можна записати в вигляді:. 300 W 600 W 1 . Поділимо обидві частини нерівності на 300 W 1 . Тоді W / W 1 2. Це свідчить, що США виробляють автомобілі дешевше за умови, що оплата праці в цій країні перевищує оплату праці у Франції менше, ніж у два рази. Т.ч., здатність виробляти з нижчими витратами залежить як від різниці в технології, так і від різниці в оплаті праці. Щодо текстилю, то США будуть виробником з нижчими витратами, якщо W / W 1

	Інтервал I , W / W 1	Інтервал II , 1,6 W / W 1	Інтервал III , W / W 1
Виробництво	США виробляють обидва товари з з нижчими витратами	США виробляють автомобілі з нижчими витратами, Франція виробляє текстиль з нижчими витратами	Франція виробляє обидва товари з нижчими витратами
Ціни на автомобілі	300 W	300 W	600 W 1
Ціни на текстиль	5 W	8 W 1	8 W 1

Згідно з теорією порівняних переваг відносна оплата W мае перебувати в межах інтервалу I. Припустимо інше: відновна оплата встановлюеться на рівні, що відповідае інтервалу II . Тоді США будуть виробником обох товарів з меншими витратами. Тоді Франція буде мати неконкурентоспроможне виробництво по обох товарах, а французькі робітники через загрозу безробіття погодяться працювати за нижчу зарплату, отже, зарплата у Франції знизиться до рівня, за яким Франція стане конкурентоспроможною принаймні в виробництві текстилю.

Навпаки, якщо оплата праці буде перебувати в інтервалі III , то США не зможуть конкурувати в жодному виробництві, безробіття в США спричинить зниження зарплати принаймні до рівня W / W 1 =2, за якого США будуть конкурувати в виробництві автомобілів. “Цей приклад демонструє закон порівняних переваг, який стверджує, що кожна країна буде виробляти той товар, для якого її перевага в витратах, що вимірюється як відношення, є максимальним” [ Фишер, 640]. В наведеному прикладі відношення витрат на виробництво автомобілів у США до витрат у Франції дорівнює 1:2 ( W / W 1 ), для текстилю таке відношення – 5:8 ( W / W 1 ). 1:2 менше, ніж 5:8, отже США має порівняну перевагу в виробництві автомобілів. І навпаки, Франція має порівняну перевагу в виробництві текстилю. Отже, за умов повної зайнятості і рівновагої відносної зарплати США вироблятимуть автомобілі, а Франція – текстиль.